15 квітня в Охтирці вийшли з шаблонів і винесли культуру просто на вулицю. Без пафосу і нудних промов — прямий діалог з людьми. Поки одні звикли “відзначати” для галочки, тут реально змусили містян думати і говорити.

Перехожим ставили незручні питання: що таке культура для дитини і чи має вона право існувати під звуки війни. І тут без рожевих окулярів — люди чесно говорили, що культура сьогодні це не про розваги, а про виживання і внутрішню стійкість.

Старші не стримували емоцій, згадуючи лютий і березень. Для них культура — це не сцена, а те, як місто вистояло. Це взаємодопомога і характер, який не зламали навіть обстріли.

Найбільше рубились у темі “свято чи фронт”. І висновок жорсткий: культура зараз — це теж зброя. Вона тримає психіку, об’єднує людей і допомагає працювати на перемогу.

Фінал простий і без прикрас: стіни відбудуємо, якщо не втратимо себе. Культура — це не декорація, це кістяк міста. І в Охтирці він поки що міцніший за будь-який бетон.